Влада маленької, але гордої Латвії, яка в результаті світової кризи залишилася без фінансової допомоги Євросоюзу, зараз намагається вирішити важке фінансове становище своєї країни традиційним шляхом – обклавши своїх громадян новими поборами. Зокрема, один дотепний радник латвійського прем'єра запропонував ввести акцизний збір на ... сіль і цукор. Причому мотивуючи це тим, що ці продукти настільки ж шкідливі для організму, як алкоголь і тютюн.
Поки що невідомо, як винахідливість свого уряду оцінили пересічні латиші, однак воно виявилося далеко не оригінальним. Податки на сіль – цю найважливішу кулінарну приправу – вводилися ще з незапам'ятних часів. При цьому соляні акцизи були не тільки найбільшими, але і самим ненависними в історії. Зокрема, вони спровокували московський «соляний бунт» за часів царювання Олексія Михайловича і Французьку революцію 1789 року. Найбільш жахливим був акциз на сіль, введений англійцями в Індії, - він сягав 4000% вартості самого товару і в кінцевому підсумку призвів до того, що Британія втратила цей головний діамант у своїй колоніальній короні.
Ще раніше спроби все тієї ж британської влади ввести підвищений податок на чай викликали одностайне обурення американців, які повикидали в море ящики з чаєм, потім втопили там же британських солдатів і проголосили незалежність Північноамериканських штатів.
А в XIV столітті англійський король, довго думаючи про те, як би обкласти даниною всіх своїх підданих, ввів податок на життя. Тобто платити його були зобов'язані всі, хто вже народився на світ і ще не сконав: діти, дорослі, люди похилого віку, хворі та інваліди. Витівка теж закінчилася грандіозним бунтом. Цікаво, що в древній Месопотамії був податок на смерть – до його сплати родичі не мали права навіть поховати покійного.
Найоригінальнішим податком Англії був політичний: в 1655 році Кромвель покрив ним усіх прихильників монархії (роялістів). Причому на зібрані гроші формувалися військові загони, які потім винищували цих самих роялістів. Думається, що подібного податку був би радий і дехто в Україні.
Всі знають, що Петро І, прагнучи залучити своїх підданих до європейських цінностей, ввів податок на бороди – щоб змусити їх голитися. Але цікаво, що цар прославився також податком на лазні. Невже він хотів, щоб російські люди ще й перестали митися? Незрозуміло також, за що в той час башкири були обкладені ... податком на очі. Причому для володарів чорних очей робили 50% податкову пільгу.
На початку XX століття велику дотепність в методах наповнення скарбниці проявили земські влади. В Алтайському краї був введений податок за полоскання білизни в ополонці і носіння води за допомогою коромисла. Правда, податки так і залишилися на папері – ніхто не придумав механізму обліку таких податків. Зате в Симбірську активно стягували дорожні податки з велосипедистів.
Податок на бездітність, введений в СРСР у 1941 році, наші батьки і діди сприймали як щось буденне, хоча це був єдиний такий випадок у світі, який теж відноситься до розряду дивних і курйозних.
Самими непомірними апетитами відрізнялися далай-лами Тибету. Вони вводили податки на все: весілля і народження дітей, на пісні і танці, гру на музичних інструментах і навіть на сон. А в 1926 році в Тибеті був введений податок на вуха. Хочеш – плати, не хочеш – іди до хірурга! До середини минулого століття в цій казковій високогірній країні було близько 1900 різних податків, під якими кректав далеко не багатий народ. Не дивно, що китайську окупацію тибетці сприйняли без особливого опору.
У сучасному Китаї податкове законодавство теж іноді викликає подив. Так, влада міста Тяньзінь вирішила оподаткувати пари, які живуть в неофіційному, так званому «Громадянському» шлюбі. Це обходиться їм приблизно в 1200 доларів щорічно. Мабуть, так там борються за традиційні сімейні шлюби. А от у Європі податки в сфері секс-індустрії давно вже стали нормальним явищем. Заплати податки – і чини перелюбу спокійно!
До речі, про китайців. Колись вони самі були суб'єктом оподаткування: до 1923 року спеціальний податок на китайських емігрантів існував в Канаді. А потім їм просто заборонили в'їзд в країну.
У пошуках нових статей доходу влади Гвінеї встановили податок на мир. Кожен рік без війни обходиться гвінейцям в 17 євро – досить серйозну для них суму, заради якої багато тамтешніх чоловіків вважають за краще постріляти в представників сусідніх племен.
Влада Венеції стягує із власників нерухомості податок на тінь, яку їх будинки і кафешки відкидають на муніципальну бруківку. На курорті Балеарських островів з туристів беруть податок на сонце, в Австрії з лижників – податок на гіпс (не накладати ж його потім безкоштовно), а у Вірменії 10 років тому ввели податок на пил – під приводом збору коштів на підтримання чистоти вулиць. Правда, за всі ці роки ніхто і ніякого пилу з них не прибирав.
Часом грошові труднощі змушують владу приймати рішення, які викликають не те що подив, а гомеричний регіт. Мова йде про податок на коров'яче пукання, який у 2008 році приняли парламентарії Естонії.
Вся справа в тому, що Естонія – країна тиха і абсолютно неіндустріальна. Тобто екологічно дуже чиста. Тому коли весь світ боровся з парниковим ефектом, естонці з ображеним виглядом сиділи осторонь, забуті і нікому не цікаві. Але недовго. Щоб довести, що і їхня маленька країна є повноправним учасником міжнародного процесу забруднення атмосфери, влада Естонії придумала оподаткувати своїх корів – за те, що в процесі життєдіяльності вони виділяють в атмосферу метан.
Так як корови, ясна річ, неплатоспроможні, поповнювати скарбницю за них будуть їхні власники, які спантеличено намагалися зрозуміти – чому ж саме корови, а не коні чи кози? І чому такий же податок не платити самим парламентарям, що псують повітря нітрохи не менше?
Хотите узнать где Ганцевичи ? Это можно посмотреть на сайте gants-region.info
|
