Просто парадокс якийсь. Першокласники, які з великим нетерпінням чекають свого першого дня навчання в школі, через кілька років просто не хочуть до неї ходити. Пояснення цього явища просте. Справа в тому, що маленькі діти за своєю природою просто вбирають нові знання, прагнуть постійно щось пізнати нове. Здається, що процес навчання в школі повинен розвивати ці бажання і прагнення маленьких дітей. Але виявляється не все так просто. Цей процес побудований не в інте
ресах дітей, а більше в інтересах дорослих.
Багато досвідчених педагогів, та й молоді теж, які хочуть принести в освітню систему щось своє, нове, відзначають, що в школах процвітає принцип «невисовування». Саме він не дозволяє вчителям, які хочуть навчальний процес для дітей зробити цікавим і захоплюючим, відійти від стандартних схем. У більшості випадків адміністрація шкіл не вітає цих новацій, в найгірших випадках роблять учителям-новаторам осуд, а то й покарання. Учням, які відповідають не так, як це написано в підручниках, або задають занадто розумні питання, знижують оцінки і приймають різні методи, які пригнічують особистість учня. У нього пропадає всяке бажання до творчості і самої навчанні. І це процвітає скрізь і всюди.
На жаль, процес навчання в нинішній школі фактично відірваний від реального життя. У більшості шкіл учні не отримують корисні і життєві навички, приміром, водіння автомобіля, правильного спілкування, як законно заробити кишенькові гроші, зрозуміти, в чому сенс самого життя людини, і багато іншого, важливого для самостійного життя. По суті, школа перетворилася на місце, де діти перебувають під наглядом вчителів на час роботи їх батьків. Так хочеться назвати сучасну школу камерою схову для дітей. Дуже сумно, але на превеликий жаль, це факт.
За час проходження всього курсу навчання в школі, кожен учень повинен побувати в середньому на десять тисяч уроків. Більшість з них не дають дитині корисної, важливої для майбутнього життя інформації. Ось і виходить, що учень безпомилково називає, наприклад, дати народження великих людей, може процитувати теорему Піфагора, закони Фарадея, і в той же час не вміє вдома виправити електричну розетку, приготувати обід і т.д.
Давайте ми, дорослі, згадаймо, скільки разів нам у житті знадобилися формули складних ефірів, вміння знаходити інтеграли, вирішувати тригонометричні рівняння або знаходити коефіцієнт ковзання. За винятком рідкісних випадків - ніколи. От якщо він захоче після школи стати математиком, нехай і вчить свої інтеграл, диференціальні рівняння, матриці і т.д. у своєму університеті. Можна посперечатися на цю тему, але в реальному житті так воно і є.
Що ми маємо в нашій школі? Маленький непосида змушений сидіти нерухомо за партою кілька годин. Дітям властиво пізнавати світ свої перемоги і помилки, їм потрібно все пропустити через себе, а тут він змушений постійно підкорятися авторитарній думці своєї вчительки, в іншому випадку - потрапить у немилість. Він зобов'язаний просто вірити думці вчительки. Діти зобов'язані бути в однаковому одязі, відповідати і думати однаково, мрії повинні бути у всіх однакові. Своя індивідуальність школою пригнічується. Школа просто перетворюється в армію, де навіть думати самостійно не треба, вже все за тебе вже вирішили наперед твої командири, все твоє життя прописана в рамках статуту.
Де і хто повинен розвивати творчу особистість у дитини, розвивати його творчі індивідуальні здібності? Сучасній системі освіти не дано це зробити, більшість батьків не надає цьому великого значення, мотивуючи своєї постійною зайнятістю. Так чому ми обурюємося, коли бачимо молодих людей, які деградували у формі неонацистів і інших агресивних неформальних організацій? І тоді у нас всі винні: політики, суспільство, тільки не ми самі. А вина нас, батьків в цьому дуже велика. Багато хто з нас взагалі не приділяє належної уваги вихованню своєї дитини, а деякі своїми негативними звичками та прикладами просто гублять своїх дітей, які за своєю природою намагаються наслідувати своїх батьків. Батькам слід пам'ятати, що позитивний особистий приклад у всьому - найкращий метод виховання дітей. Якщо ми не будемо робити цього, то наші діти перетворяться на утриманців, для яких нічого цінного в цьому житті немає, а вони самі нічого не хочуть змінити у своєму житті.
У результаті нічого не зміниться в цьому світі, якщо ми самі не спробуємо змінити його. І не допоможе тут ніяка реформа школи, яка перефарбує шкільні стіни в рожеві квіти, а діти стануть вчитися 10 років замість 12.
Розвиток дітей умовно можна розділити на три етапи:
- Саморозвиток своїх індивідуальних здібностей;
- Пізнання самого себе, через вивчення своїх особливостей і нахилів;
- Самовизначення, яке полягає в правильному виборі своєї життєвої дороги.
Потрібно активно підтримувати свою дитину на кожному цьому етапі. Робити це треба ненав'язливо, не пригнічувати своїм авторитетом самостійність та індивідуальність у своєї дитини. Треба завжди пам'ятати про те, що ваше дитя - це яскрава індивідуальність, подібної до якої немає в усьому світі. Привчайте свою дитину до почуття відповідальності за свої діяння і вчинки. Пам'ятайте, що ваше майбутнє залежить від майбутнього ваших дітей.
І тоді до школи дитина піде з великим задоволенням і розумінням в необхідності її відвідування, а не на "відбивку" за відсутності батьків.
Ольга АННЕНКОВА,
За матеріалами сайту для розумних батьків "Інтернет-контроль"
|
