Здається дивним, що ще якихось десять років тому мало у кого були мобільні телефони, а комп'ютери могли собі дозволити вкрай забезпечені люди. Про Інтернет я вже взагалі мовчу - він якщо і був, то десь у вибраних, та й то з огидною швидкістю. Але на сьогоднішній день не користується Інтернетом тільки лінивий або пенсіонер з катарактою очей, оскільки багато людей зараз просто живе в мережі - тут вони працюють, навчаються, знайомляться, займаються любов'ю, сваряться і навіть б'ють (банять) один одного.
Особливу роль в цих віртуальних взаєминах займають так звані соціальні мережі типу «Однокласники», «ВКонтакте» та інші, які досить популярні серед молоді, адже з їх допомогою можна не тільки спілкуватися зі старими друзями, але і заводити нові знайомства. А для старшого покоління соціальні мережі дають можливість відновити давно втрачені зв'язки з друзями їхньої молодості. Це своєрідна альтернатива листів, тільки тут не треба чекати місяці, поки лист знайде адресата. До самих соціальних мереж люди ставляться по різному: хто вважає їх дурницями і тратою часу, хтось міцно «підсідає» на віртуальні іграшки, витрачаючи на них чималі гроші. Іноді вони навіть стають причиною сварок в сім'ї. У керівників підприємств теж спочатку існували «табу» на соціальні мережі, проте їх стрімкий розвиток змусив багатьох поміняти свою думку ...
Велика кількість молодих мешканців міста Бердичева прагнуть покинути це тихе, провінційне містечко з доброзичливими чиновниками, своєрідними підприємцями і середньою заробітною платою в районі півтори тисячі гривень. Не бажала животіти в «глухомані» і дівчина, яка розповіла свою історію кореспондентам газети Бердичів Діловий - молода і наївна душа мріяла про велике місто і такі ж великі гроші, модних залицяльників і дорогі машини. У свої двадцять три роки за плечима у дівчини був червоний диплом одного з обласних ВНЗ та досвід роботи за своєю спеціальністю. До слова сказати, навчання вона закінчила без допомоги мами-тата, і придбала дійсно солідний багаж знань, так як на відміну від своїх однокурсниць вечорами вчилася, а не просиджувала вечора в барах чи соціальних мережах. Наша героїня навіть не була зареєстрована в жодній з них - вважала це марною тратою часу.
Столиця зустріла бердичівлянку суєтою, поспішністю і повною байдужістю. Але вона не сумувала - адже роботу собі вона пригледіла ще раніше, і тепер поспішала на співбесіду в досить велику компанію. І на непогану посаду. А в своїх силах вона була впевнена повністю. Не будемо втомлювати зайвими подробицями, скажемо тільки що роботодавець в особі ще досить молодого чоловіка в окулярах з дорогою оправою, який оцінював її знання, залишився задоволений. Обговоривши умови трудового договору і прийшовши до взаємної згоди, наша землячка вже готувалася до своєї запаморочливої кар'єри, яка почалася так блискуче - адже їй запропонували посаду начальника відділу! По закінченню співбесіди чоловік попросив її назвати свою сторінку в одній з популярних соціальних мереж, і коли вона відповіла, що не зареєстрована в жодній з них, відразу помінявся на обличчі.
Він, вибачившись, вийшов з кабінету порадитися з начальством, а повернувшись сухо заявив дівчині, що вона їм не підходить. На питання чому, відповів, що якщо у неї немає сторінки в соціальних мережах, значить або їй є що приховувати про себе, або вона не вміє спілкуватися і знаходити спільну мову з людьми - тобто не володіє достатніми комунікаційними даними і не зможе представляти їх фірму на високому рівні перед клієнтами.
Ось так повальне захоплення соціальними мережами завадило бердичівлянці у здійсненні її мрії, адже більше таких привабливих пропозицій для неї не надходило. І вона була змушена повернутися до Бердичева, де і зараз стоїть на обліку в центрі зайнятості, намагаючись влаштуватися на будь-яку роботу за своєю спеціальністю. Мрії про столицю розбилися вщент - залишилася тільки образа, що її оцінили не за знаннями, а за відсутньої сторінки в соціальній мережі.
Денис ЗАРЕМСКІЙ
|
Суспільство • 