Відомо, що обителі історично тримаються на сильних духом особах, покликаних Богом. Але не треба заперечувати і того факту, що стихійні лиха природи, війни, революції та інші суспільні катаклізми завжди гнали чимало людей за високі монастирські стіни, де поселенці знаходили захист та душевний спокій. А як зараз: чи втікають мешканці Житомирщини від фінансових негараздів в монастирі, врешті чи відчувається в них економічна криза?
Інфляція, хронічний брак коштів, страх захворіти, загроза втратити роботу і лишитися без засобів існування - з цими важкими думками тепер люди лягають спати, з ними і прокидаються вранці, а іноді і вночі в холодному поту, бо спокійного сну немає відтоді, як дамоклів меч світового економічного лиха впав на Україну. А в Свято - Троїцькій обителі, котра знаходиться в мальовничому районі Житомира, панує філософський спокій, відсутня метушня, притаманна життю мирському. Помітно і те, що надто актуальні для суспільства «газові проблеми» для монастира - зовсім не проблеми. Звичайні комини на будівлях і добряча купа колотих дров та різноманітних обрізків засвідчує те, що братія з розумінням відноситься до завдань світської влади, тому орієнтується на місцеві енергоресурси, але не відкидає найнеодхідніших досягнень цивілізації: електрична енергія, телебачення, правда не супутникове, мобільні телефони в обителі - норма.
Знайомимося з одним із мешканців монастира – 49- річним отцем Полікарпом, і в бесіді намагаємося з'ясувати головне – чи не криза його пригнала в обитель.
Взагалі-то чернець Полікарп – особистість дуже неординарна. Якщо мирською мовою, то це монах за покликом серця, адже він має вже 30-річний досвід чернечого послухання, відтак прийняв постриг тоді, коли про якійсь кризи радянські люди й гадки не мали. Мій співбесідник виділявся глибокою вірою в Бога ще тоді, коли проходив строкову військову службу, навіть іконку носив, зашиту під комірець гімнастерки. А як тільки «дембельнувся», став монахом.
В Свято-Троїцькому монастирі мій співбесідник мешкає, так би мовити, на Сіоні. Це відокремлена будівля, на другому поверсі якої знаходиться церква, власноруч облаштована отцем Полікарпом; скромна його келія, площею 10 квадратних метрів; невеличка трапезна - кухня; майстерня та літня веранда.
- Скажіть, будь - ласка, за що Ви живете?
- Відомо, жоден монах ще з голоду не вмер. Мені також вистачає того, що Бог пошле. А добрих людей вистачає. Пам'ятаю, коли прийшов сюди, абсолютно незнайомий чоловік приніс мені мішок макарон. Боже, яка то була радість. А тепер хтось дасть хліба, хтось крупи, коли закінчуються продукти, іду в магазин, словом не голодую. Хоча розраховую не тільки на людей: намагаюсь сам заробляти. Справа в тому, що я непогано малюю картини, котрі свого часу збував в магазині. Правда, зараз цей «промисел» припинився, бо виникли питання по лінії податківців. Трішки заробляю і на тому, що пишу ікони. Але який це заробіток тепер - розумієте самі. Коли люди думають за що хліба купити, тоді змінюються пріоритети, відтак придбання чогось для душі відходить на другорядне місце. Утім, заробіток мене менше всього хвилює. Я малюю та пишу, тому що це є потреба душі, а скільки вона принесе грошей - другорядна справа.
- Виходить, Ви і художник. А підприємливі майстри пензля та іконопису бідними бувають рідко. Якщо відверто, чи маєте рахунок в банку?
- Так, я володію мистецтвом , з допомогою якого можна добре заробляти. Але мені це ні до чого. Звичайно, певні заощадження існують, матиму й пенсію, правда мізерну, але щоб відкривати рахунок в банку…? Такого ніколи не буде. Тому я спокійний. Мене особливо не хвилює фінансова криза ні світова, ні національного кштибу.
- Так, Ви дійсно щаслива людина, якщо не знаєте проблеми куди краще гроші вкласти в період кризи. Ну це одна справа, а тепер розкажіть про свій гардероб, і наскільки часто він обновляється.
- А, який там гардероб. Маю, здається, два костюми, один з яких купувався, до речі, ще після служби в армії. Літні туфлі та зимові черевики - одні, спортивний костюм - також. А що ще треба? 30- річний досвід монастирського життя показав, що найнеобхіднішого треба дуже мало.
- Всі ми люди, тому цікаво як долаєте природний потяг до ніжної статті?
- Так, для монаха це справді актуально, тому що далеко не кожен чоловік може побороти спокус жіноцтва. Десь до 30 років я також страждав, коли бачив чарівну жінку. Тепер же спокійно дивлюсь на них, бо думаю в таких випадках не про їх чарівність , а про Творця цієї чарівності. А ще існує перевірений спосіб - треба просто втекти від жінки, і в такий спосіб не наразити себе на небезпеку.
- Коли почалася криза, українці почали переорієнтовуватися на підсобне господарство. А чи немає у Вас планів завести, наприклад, якихось кіз чи поросятко?
- Поки що я інтенсивно займаюсь будівництвом та облаштуванням «Сіону». Скажу відверто, коли я сюди вперше прийшов, було трішки страшно: стіни обдерті, дах протікає, двері тримаються на чесному слові. Тепер, як бачите, все змінилось моїми руками при допомозі Бога. А господарство? Можливо, колись заведу. Але не думаю, що це пояснюватиметься кризою у сфері фінансів.
Яка ж загальна ситуація в монастирах ? З цим питанням я звернувся до Єпископа Житомирського і Овруцького Ізяслава.
- Київський Патріархат УПЦ має на Житомирщині чотири обителі. Загальна чисельність поселенців стала і невелика. Що ж стосується якісного складу, то він покращився. Якщо у 1990-і роки, котрі були також економічно важкими, монастирі чисельно дуже зростали за рахунок випадкових людей, то приблизно з 2000-го такі особи відсіялись і в обителях лишилися ті, хто дійсно покликаний Богом.
Чи впливає на чисельність братії фінансова криза? Візьмемо Свято - Духівськиї скит, що під Коростишевом в лісі. Так ось, як до кризи, так і тепер там проживає 11 насельників. Коментарі, думаю, зайві. Правда на церковному життю дуже відобразилася криза: прихожани збідніли, тому на пожертву стали давати навіть не гривню, а срібні копійки, тобто набагато менше.
|
Суспільство • 